Липовець

(коротка історична довідка)

Від першої письмової згадки в 1545 році Липовець пережив драматичні моменти в своїй історії. Ще з початку XVII століття він став містом. Деякий час Липовець був більшим Вінниці і майже рівнявся Києву, зміцнившись на давньому чумацькому шляху під опікою князя Януша Острозького.

В березні 1651 року під стінами Липовецького Замку послані Богданом Хмельницьким полки розгромили ударний авангард польсько-шляхетських військ і забезпечили зняття облоги Вінниці, де оборонявся Іван Богун. За це польський полководець Стефан Чарнецький спалив місто, яке надовго опустіло. Але з 1796 року воно отримує власний герб, ставши центром Повіту Київської губернії. З 1923 року Липовець - районний центр, з 1925 року - селище міського типу Вінницької області. В 1941 році під селищем нанесений один з перших контрударів по німецько-фашистських загарбниках і розгромлено словацьку мотобригаду. Бої за визволення Липівця тривали два місяці. 12 березня 1944 року 38 армія змогла подолати ворожий вузол оборони і розпочала бої за обласний центр.Яндекс

Нині смт.Липовець відомий як промисловий і культурний центр. Через нього проїжджали Т.Г.Шевченко та О.С.Пушкін. Тут народились: академік двох академій наук, палеонтолог і географ П.А.Тутковський, Герой Радянського Союзу А.М.Зіндельс, повний кавалер ордена СлавиА.О.Ковбасюк, першопроходець БАМу Герой Праці О.В.Бондар, композитор П.С.Столярський та інші відомі люди.

Їх традиції живуть і сьогодні.

Липовець виник на давньому чумацькому шляху в верхній течії річки Соб в межах історичної землі Брацлавщини. Ці землі приваблювали уходників і входили в ареал формування українського козацтва. Жителі завжди були готові постояти за себе, адже неподалік проходив Чорний шлях і розпочинався Шпаків шлях татарських набігів.

В XVI столітті Айсин Верхній (як тоді звалось поселення) приваблює переселенців з Волині і з 1601 року переходить під власність найбільшого українського магната Януша Острозького. З 1602 року з'являється назва Липовець і він стає містом. В 1628 році тут нараховувалось 1100 будинків, або в півтора раза більше, ніж у Вінниці. Був свій староста — Ярош Чернявський.

З початком визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького його соратник Максим Кривоніс відбиває Липовець у магната Ієремії Вишневецького. В 1649 році Липовецька козача сотня входить до Кальницького полку. Його полковника Івана Богуна звільняють від облоги у Вінниці після перемоги полків Йосипа Глуха і Мартина Пушкаря під стінами Липовецького замку над ударними силами польського гетьмана Калиновського 19 березня 1651 року. За це через два роки польський полководець Стефан Чарнецький спалив Липовець і він надовго перетворився в звичайне село.

У XVIII столітті його кілька раз здобували гайдамаки, що стало основою сюжету історичної драми Івана Кочерги «Алмазне жорно». В цей час Липовець стає центром «губернії Липовецької» князів Любомирських, які спродують його графу Лукашу Струтинському. Він був першим дідичем, що замешкав у Липівці. Це сприяло його відродженню. Коли в   1775 році тут нараховувався 251 будинок, то після Струтинських — в 2 рази більше.

Місто Липовець - один із найдавніших населених пунктів області, відомий в літописах з 1545 року. Але воно існувало багато раніше в незапам'ятні часи: Липовець був форпостом, який стримував напади турків, татар та інших іноземних загарбників. В період визвольної війни українського народу 1648 — 1654 років Липовець - сотенне містечко Вінницького полку на чолі з прославленим полководцем Іваном Богуном.

В 1768 році Липовець опинився в центрі народно - визвольного повстання проти польсько-шляхетського гніту – гайдамацького руху.

 Після другого поділу Польщі в 1793 році Липовець відійшов до Росії, став повітовим містом Київської губернії і йому високим імператорським указом був присвоєний герб у вигляді срібного бика на червоному фоні.

Після скасування кріпацтва почався швидкий решток капіталізму. В 1870-1880 р.р. у Липовці було чотири млини, тютюнова фабрика,винокурня, цегельний,пивоварний заводи. Наприкінці століття діяли паровий млин,11 кузень, два підприємства штучних мінеральних вод, ливарно-слюсарна майстерня, два цегельні заводи, було 120 лавок і ларків. В 1913 році в місті проживало 13108 чоловік.

Населення Липовця брало активну участь у боротьбі проти кріпацтва, у революційних подіях 1905-19О7 р.р. 1917 року, під час громадянської Війни боролось за встановлення влади Рад.

В 192З році Липовець став районним центром Бердичівського округу, а з 1925 року  селище міського типу Вінницької області.

Згодом було організовано чотири колгоспи. В 19ЗО році створено МТС, а пізніше - міжрайонну майстерню капітального ремонту, були засновані промисловий і харчовий комбінати. Діяли промартілі, хлібопекарня, швейна майстерня, гранкар'єр. Розгорнулося шкільне і культурне будівництво.

Мирну працю липовчан перервав напад на країну фашистських загарбників. Було створено підпільну організацію на чолі з О. Д. Кукурузою.

Сотні липовчан билися на фронтах Вітчизняної війни. 12 березня 1944 року Липовець був звільнений від загарбників.

Самовідданою працею липовчани підняли з руїн рідне селище. Тепер Липовець  - один з найгарніших і впорядкованих райцентрів області, окраса нашого краю. За останній час багато зроблено для його економічного і соціального розвитку. Вагомі здобутки мали колективи ПМК-11, цегельного і дослідного заводів, АТП-10544, районного підприємства «Агромаш», ШЕД-654, радгоспу « Липовецький», КСП « Відродження » та інших господарств.

Зведено чотири школи. У навчальних закладах вчиться близько 1700 дітей, викладають основи знань 165 педагогів. Хлопчики І дівчатка охоче відвідують гуртки районного центру позашкільної робота з дітьми та підлітками, прилучаються до світу прекрасного в музичній школі, гартують здоров'я в ДЮСШ. Малюки виховуються в чотирьох дитячих садках.

Ми по праву гордимося своїми відомими на всю країну земляками; музикантом педагогом, народним артистом УРСР П.С.Столярським, академіком-геологом П. А. Тутковським, педагогом – дефектологом  А. В. Володимирським, російським письменником А. О. Новодворським, редактором республіканської газети "Комуніст» — «Радянська Україна», членом-кореспондентам АН Україна А. Т. Чеканюком, критиком і літературознавцем С. Б. Щупаком. У роки Вітчизняної війни безсмертні подвиги здійснили Герой Радянського Союзу А. М. Зіндельс і повний кавалер ордена Слави А. Д. Ковбасюк. У селищі багато років плідно працювали заслужена вчителька К. П. Жникрупа і заслужений лікар республіки В. Л. Приступов, нині мешкає лікар пенсіонер  Н. Ф. Присяжнюк. Виконком, депутати селищної Ради народних депутатів спільно із громадськістю багато роблять для дальшого соціально-економічного розвитку давнього міста області. Заплановано спорудження  важливих об'єктів і реконструкція його центральної частини, впорядкувався вулиці, сквери, території підприємств, організацій, установ. Поліпшується водопостачання, введену в дію першу чергу каналізації, продовжується газифікація вулиць На окраїнах з'явилось п'ять мікрорайонів, де звели або зводять добротні оселі багато сімей.

Після другого і третього поділів Польщі Липовець — центр округу Брацлавського намісництва, а з 1797 року — повіту Київської губернії. З 1804 року тут з'являється повітовий суд, тюрма, військові казарми, кінно-поштова станція (з 1833 р.). В поліції на чолі із справником нараховувалось 15 чол.

У 1803-1822 роках збудовується Католицький костьол, де першим настоятелем був син шведського Карла Густава барон Трухзес. У 1818 на пожертвування купця Таранова споруджується Соборно-Воскресенська церква, у якій пізніше розпочинав свою церковну кар'єру перший митрополит УАПЦ Василь Липківський. Була й синагога. Через місто проїжджали такі відомі люди, як полководець Петро Румянцев (1780 р.), поет Олександр Пушкін (1821 р.) і Тарас Шевченко (1846 р.). Онук власника Лишвця — Юліус Струтинський — став відомим польським письменником.

В Липівці ведеться антицаристська агітація, про що відомий філософ, герой книг Олександра Герцена, який в 1821 році вчився тут, Володимир Печерін, писав: «Полковник Пестель був нашим близьким сусідом. Його просто обожнювали... Офіцери безперервно просили про перевід в полк до Пестеля: «Там свобода! Там благородство! Там честь!».

Як відомо, полк, який стояв у Липівці, не зміг виступити через арешт керівника Південного товариства декабристів. Пізніше, в 1831 році, батько В. С. Печеріна, майор, брав участь у придушенні польського повстання, а син емігрував за кордон.

Кріпосницький Липовець не мав промисловості і нараховував лише 77 ремісників. Поміщикам належали 2 поташних заводи, 2 черепичних і винокуренний. Інші жителі чумакували, возили зерно в Одесу, ішли в найми. Не дивиною були пасіки у 200, 300,400 і навіть 2000 вуликів. У 1861 році населення міста склало 6290 чол., велику частку якого становили євреї.

«Важливість Липівця для Київської губернії полягає в тому, що в ньому зосереджується управління повітом» — писалось в одному із енциклопедичних словників. Липовецький повіт простягався від Очсрстні до Умані і мав площу 2428 кв. верст при населенні 211 тис. чол.

Розвинулась місцева промисловість: 4 водяні і 1 паровий млини, 2 заводи мінеральних вод, пивоварений завод М. Жорницького, друкарня, дві махорочні фабрики, 2 цегельних заводи, чавунно-ливарна майстерня, 11 кузень. Було 120 торгових лавок.

В Липівці діяли двокласна (вищепочаткова) школа, комерційна школа (з 1910 р.), гімназія (з 1918 р.), лікарня (30 ліжок при 3-х лікарях), 1 бібліотека (з 1897 р.), 1 клуб, 2 готелі, пошта. На телефонній станції числилось 22 абоненти по місту і 8 — по повіту.

Напередодні першої світової війни, в 1913 році дано дозвіл Д. Данерману на електрифікацію Липівця, Я. Коботянському та Н. Бугаєвському на будівництво кінотеатру, промощено дорогу до залізниці Козятин-Христинівка.

В цьому ж 1913 році в Липівці вже проживало 13108 жителів.

Чимало з них займались революційною діяльністю. Липівчанин С. С. Наумов став активним членом Південно-Російського Союзу робітників, на смерть якого одеський пролетаріат відгукнувся віршем «Пам'яті складача Наумова». Відомі хвилювання селян у 1905 і 1917 роках. Інтелігенція міста збиралась на вечори до композитора Петра Столярського, де вільно висловлювали думки і декламували Тараса Шевченка.

Після революції 1917 року в Липівці виникла Рада, повітовий ревком, був призначений комісар Центральної Ради Тимофій Коцюбинський. В квітні 1918 року Липовець приєднався до Союзу міст України. Староста Носенко, який підкорявся уряду гетьмана Скоропадського, не перешкоджав діяльності різних політичних сил. Та в ході громадянської війни тут побували дивізія Щорса, загони Зеленого і Тютюнника, частини Української галицької Армії, денікінці (які на південь від міста мали бій з військами УНР). Відоме повстання в травні 1919 року. 15 грудня 1919 року в Липовці провів нараду з командуванням Армії тодішній Прем'єр-міністр УНР, Ісаак Мазепа і в той же день війська виступили з Липівця на Умань.

З початком польської інтервенції 6 травня 1920 року 14-а Червона армія зупинила наступ білополяків на лінії Липовець-Ямпіль. В наступному місяці під Липівцем Кінна Армія Будьоного прорвала фронт Пілсудського, після чого розпочався його розгром.

Ще в 1919 році у Липівці владу взяв ревком на чолі з робітником Зинов'євим. 17 червня 1920 року вся влада перейшла до повітревкому. Волосний ревком очолював Дубровський.

В 1921 році утворена Липовецька єпіскопська кафедра УАПЦ, а в Соборі розпочались служби на українській мові. Ще в 1920 році виходила щоденна газета «Вісти» ревкому, а в жовтні 1931 утворено районну газету «Більшовицькими темпами». На ділі проведено ліквідацію неписьменності і напередодні війни в селищі функціонували 4 школи, 5 клубів і районний Будинок культури, 3 бібліотеки. Появилась водолікарня, яка сьогодні є обласною фізіотерапевтичною.

З 1923 року Липовець по новому адміністративному поділу став районним центром Бердичівського округу. Тоді в ньому мешкало 3590 чоловік. З 1925 року Липовець — селище міського типу Вінницького округу.

Нова економічна політика сприяла відродженню зруйнованого громадянською війною Липівця і вже в 1929 році він мав 8900 жителів. Тут запрацювала перша в окрузі МТС, де діяло 30 тракторів. (Пізніше вона буде двічі занесена до книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки). На 1930 рік утворено 4 колгоспи і п'ята сільськогосподарська артіль — в 1935 році. Першими їх очолили Т. М. Гончарук, І. М. Кривошея та інші.

Перед війною в селищі були міжрайонна майстерня по капремонту сільгоспмашин, хлібзавод, швейна майстерня, харчо і промкомбінати, кар'єр, маслоцех та інші підприємства.

Важким випробовуванням стала війна, яка через місяць після її початку докотилась до берегів Собу. 22 липня 1941 року під Липівцем частини 12 Армії нанесли контрудар і розгромили словацьку мотобригаду, та наступного дня змушені були здати селище. Його жителька Анастасія Кузьменко звільнила чимало військовополонених з «уманських ям».