Село Ясенки
Країна Україна
Район Липовецький
Координати: 49°16′14″ півн. ш. 28°55′34″ сх. д. / 49.270556° півн. ш. 28.926111° сх. д. (G) (Я)49.270556, 28.92611149°16′14″ півн. ш. 28°55′34″ сх. д. / 49.270556° півн. ш. 28.926111° сх. д. (G) (Я)
Засновано 1800 рік
Площа 1,39 км²
Висота центру 275 м
Населення 517 чоловік (2001 рік)
Щильність населення 371,94 чол./км²
Часовий пояс UTC+2, літом UTC+3
Телефонний код 04358
Почтовий індекс 22536
КОАТУУ 0522283605
Автомобільный код АВ
Відомостей про походження і назву Ясенки мало.
Публікації щодо цієї теми відсутні, але старожили розповіли декілька легенд щодо походження села
Легенда перша.
Колись, в сусідньому селі Брицькому жила багата пані, якій належало все село. Тут, де зараз розміщено Ясенки, був чагарник з ясенів і пані висиляла на вирубку най непокірних - «штрафників». Люди вирубували зарості не один рік, тому почали потроху забудовуватися і так розпочалося життя в селі. А чому ж саме назва Ясенки? Тому що, питали: «Куди йдеш?», а відповідали: «На вирубку ясенів і ясенків!» - згодом це поселення отримало назву «Ясенки». Таким чином у 1800-х роках з’явилося невеличке село .
Легенда друга.
Ідучи дорогою з Липовця на Вінницю, на початку села, колись, там була корчма, а біля неї росли три великі ясени. Битою дорогою, що веде із Ясенок до с. Зозова попід Козловський Рів, їздили чумаки й часто зупинялися біля корчми. Вони прозвали те місце «ясенками», а згодом туди почали переселятися люди, здебільшого з с.Брицького.Спочатку в селі заселялась Центральна вулиця ( вул. 60-ти річчя Жовтня) понад річкою Кам’янкою. Наступна вулиця забудовувалась з іншої сторонни, а людей, які жили там, називали «бочанами» (вул. 1-го травня), бо по той бік річки. Ще є Катігорія (вул. Піонерська) і Бесарабія або Колгоспна (вул. 1-го травня). Новостроєнія – найновіша вулиця , яка забудована 1950 р. і є продовженням до вулиці 60-річчя Жовтня .
Жуків
В Ясенках ще є хутір Посьолок – дві вулички, які розділяє річка. За селом знаходиться Вінницький шлях – бита дорога, найкоротший шлях з Ясенок до Вінниці. Веде вона з Липовця і виходить в с. Приборівка. Ще у 50-х р. люди нею ходили у Вінницю пішки. Дорога проходила через такі села, як: Лукашова, Королівка, Ясенки, Козинці, Журава .
В бік Ясенок до Вінницького шляху знаходиться садок, який колись, називали Федорів – назва пішла від того, що там жив «куркуль» Хархута Федір. Звідти, як йти від Польового, то впоперек є рів викопаний, то це був обкопаний колгосп. Коли колгосп знесли, то сюди посалили яблунь. Те й тепер садок. Це певно, був той Федір, що жив на полі, але я вже цього не пам’ятаю. Ярину Хархутиху помню, як вона жила в цьому садку…. сюди далі, стояла Михасьова хата, далі – контора, то там був дуже великий і гарний садок. Була в цього Федора велика сім’я, було кому робити. Це там, де зараз пасіка, тягнувся він від ліска аж до польового ставу. Було в нього багато землі, великий садок, городина, олійня, крупорушка, робив томат, душив різні соки, пасіка велика була в нього. Наймитів не було, а землю обробляла вся його сім’я» .
Біля Вінницького шляху є Ластівецьке поле. При польській шляхті там була садиба пана Ластівецького. На межі Ясенок і Вахнівки є Бубелка - це територія біля річки, де був маєток єдиного українського пана Бубели в нашій місцевості. Зараз там бережина, річки немає – пересохла. «Там, де колись башня стояла, а я ту башню добре помню. Оце питали: «Куди ти сьогодні поженеш череду?» Казали: «На Могилки» - то був просто такий насип і башня висока стояла. Ми ще до школи ходили, то там завжди було жито, бо там якесь піскувате поле. Всі знали, де це те поле «могилки». Певно, там хтось захоронений був, ніхто не знає, просто висипаний горб. Колись, ми подавали снопи, то там була плита кам’яна , як пів стола і були якісь надписі там. Що там було написано на ній, то я вже не помню. В нас ще є поля, які так називалися, наприклад - поле Радківського, то це там він колись жив, де це Вінницький шлях. Пилип Безверхий тоже жив на полі і от казали: «Поженем туди, де Пилипове поле». А от візьми те поле, що називають Мизюки, то я їх ще й добре пам’ятаю. Це там жила сім’я Мизюків»
Одним із найцікавіших мікротопонімів є Козловський рів, який знаходиться на початку села - там, де колись, проходив Чумацький шлях. Рів утворився тому, що у наших гаях, лісах любили полювати два багачі Струтинський і Козловський. Їхали вони з великим почтом до джерела Ревухи полювати, де спеціально тримали звірів для полювання (це місце і зараз ще називається Звіринцем). Та на полюванні можновладці посварились і пан Козловський відділив свої землі великою копанкою – ровом. Землі що на північ – відійшли пану Струтинському, а на південь – Козловському. А ту канаву називають Козловським Ровом. Після розкуркулення сім’ю Козловських пограбували і повбивали всіх. І якщо в ночі йти попід рів, там аж з кінця (за легендою там стояла хата Козловських), то можна почути плач і крик маленьких дітей, яких порізали розбійники. Зараз Козловський рів не такий глибокий, як колись, але все одно не зник Сім'я Козловських, за переказами, була бідною, але несподівано розбагатіла й щодо цього є також легенда. Колись давно, під час польського повстання орав предок Козловських землю за селом. В обідню пору господар сказав бідному наймиту: - Ти лягай поспи, а воли хай пасуться. А я піду винесу їсти нам. Ледве він пішов, як бачить парубок, що від садиби Ковальського, де починалася річка, летить по дорозі вершник. Враз з якоюсь торбою той зіскочив із коня та до верб – а потім без неї погнав коня далі. Козловський, трішки почекавши, підійшов до схованки і побачив ремінний пасок, за який витягнув з річки торбу. Вона була повна грошей! Видно, якийсь польський аристократ вирішив їх переховати до кращих часів, бо царська влада жорстоко ставилася до повстанців. Не встиг парубок зоглядітися, як прийшов хазяїн з обідом. На його подив наймит відмовився їсти: - Ой, живіт болить, піду додому! А зранку прийшла мати і сказала, що її син більше не вийде на роботу. Пан через деякий час роздивився, що його колишній служка почав купувати дорогі речі, все зрозумів і запропонував хлопцю: - Є в мене три дочки. Бери будь-яку і господарюй! Так бідні Козловські стали панами, але коріння бідняків таки дало про себе знати. Перед революцією на вісім синів і двох дочок були лише одні чоботи. У скупого батька, який скупив землю аж до Ординець, сини змушені були бурлакувати, наймалися прикажчиками в Пісочин й інші дальні села. Багач Козловський не вмів рахувати і позичав гроші мискою. Коли після розкуркулення розбирали хату Козловських, то знайшли великий пакет «катеринок», якими багач так і не скористався сам і по шкодував своїм дітям.
Через село протікає Кам′яка (по народному Переплюйка, бо така мала й вузька, що можна переплюнути). Є ставки Сільський або Центральний і Польовий, який є дуже давнім, але нічого більше про нього ніхто не знає, крім назви «Польовий» - бо на полі. За селом, коло копанки, є Криничка, яка існує багато років. Немає вже тих людей, що можуть сказати, ким і коли вона була викопана. Але за переказами знаємо, що вона священна. Колись там стояв дерев’яний хрест, щороку її освячував священик. Коли довго небуло дощу, старі жінки в чорному скорботному одягу ходили туди молитися, і на наступного дня йшов дощ. «Колись, мені мама розказувала. Тут, де це Ясінський, то була криничка, казали на нюю Нечипорова. Вона завжди святилась. Коли, моя мама була невісткою, а свекруха слаба лежала, то її казала: «Маріє, біжи-но, принеси мені з Нечипорової криниці води». Пішла, мати і де-небудь, в криниці набрала води, постояла трохи, шоб час пройшов і прийшла. Мама каже, шо взяла свекруха води і каже: «Ти мене не обманюй. Це не Нечипорова вода, це ти десь набрала. От біжи мені точно набери». Мати пішла, набрала цеї води в березі і принесла, а баба каже: «Оце Нечипорова вода!» Колись, баби приходили до цеї кринички і ставали обливатися, то піде дощ. Покійна Катя Дарчина була вона така жінка, шо любила це все і уважала. Коли суш, то вона каже: «Ану, давайте, будем збиратися, обливатися». Ходили, молилися Богу, а потом вже обливалися і піде обізатільно дощ» На основі опрацьованого матеріалу ми дійшли висновку, що село Ясенки мають досить давню історію, яка частково зберігається у народній пам'яті та в мікротопонімах. Зважаючи на відсутність опублікованих джерел, які б висвітлювали б історію мікротпонімів, ми можемо говорити про наявність певних неточностей в окремих аспектах історії села, проте основа нашого дослідження є достовірною, хоча частково обмеженою. Мікртоопонімічні назви Ясенків вивчені на основі народних переказів, легенд, оповідань, спогадів старожилів. Зібрано значний матеріал від жителів села, який ми проаналізували. На основі проведеного дослідження, можемо говорити про значний масив мікротопонімів, які є лише частиною того, що побутувало раніше. Як бачимо, що народ був досить творчим у вигадуванні різних назв, навіть лише на основі того, що збереглося до нашого часу. На мій погляд, дослідження є досить важливим у плані збереження історії, мікротопоніміки, а відповідно й культури населеного пункту, історія і культура якого є частиною великої загальнонаціональної народної української культури.
Матеріал предоставлено Іринкою Олівінською
Джерела та література:
1. Олівінський М. В. 1959 р.н., житель с. Ясенки.
2. Дзіпетрук К. С. 1925 р.н., жителька с. Ясенки.
3. Стадник К.О. 1941р. н., жителька с. Ясенки.
4. Матеріали до Поділля. Польові дослідження. Випуск 1. За наук. ред. В. Косаківського. – Вінниця, 2005. – 147с.
5. Сіцінський Ю.Й. Поділля під владою Литви / Упорядник Ващук Д., Мошок М.:Монографія. – Кам'янець -Подільський - ,2009. – 160 с.
6. Сіцінський Ю.Й. «Нариси з історії Поділля», ч. 1—2 (1927).